Семирічка
Яке воно дороге минуле, нами прожите. Далекі післявоєнні роки. Сіренькі хатки-мазанки під соломою та під очеретом, а в них селяни – споконвічні кріпаки в будь-якому суспільстві. Одежа та взуття носили тільки назву, все було латане-перелатане, аби не видно голого тіла. Доречний вислів сюди підходить, що наведу: «У всі віки і часи кожна «влада любить трударя в ярмі, талант на прив’язі, а генія – мертвим». Село жило, село давало хліб і до хліба суспільству, хоча саме голодало.
У радгоспі,....