П'ята ранку. Саме в цей час, як правило, приймаються важливі рішення: о п’ятій ранку люди вирішують вимкнути комп'ютер, випити каву, не піти на роботу, покласти слухавку або поїхати геть. Саме у цей час, коли настає ранок і закінчується ніч, коли на станцію прибуває перший автобус…
Надворі ще стояли сутінки, а на станцію звідусіль вже повільно почали сходитись люди. Автобус мав прибути о п’ятій.  Якийсь чоловік поглянув на годинник і вимовив: "Ще декілька хвилин". Жінка, що стояла поряд, охнула і поставила на землю важкі сумки. Минуло хвилини зо три, а на станції вже було близько двадцяти чоловік. З-за горизонту нарешті показався транспорт. Ще декілька метрів, і він зупинився, водій щось вигукнув і відчинив двері. 

Всі швидко опинились у салоні і почали гомоніти, штовхатися. Жінка з сумками сварилася з кимось за місце, якийсь чоловік намагався заховати свої речі, маленька дівчинка почала плакати. У салоні стояв шум, але коли автобус нарешті рушив з місця, всі затихли і зручно вмостилися у своїх кріслах.
  Їх було 23. Двадцять три людини, які їхали кудись так рано. Ніхто з пасажирів (крім тих, хто їхав сім'єю) не знав одне одного. Кожен мав якісь плани, переживання і своє життя. Найближче до водія сиділа літня жінка, вона поспішала на зустріч з сином, який не спілкувався з нею вже 6 років. Поряд з нею вмостився одягнений у військову форму хлопець років 25-ти з великим букетом троянд. Він посміхався і щось друкував у телефоні. За ними сиділи мама з донькою. Далі - дві юні спортсменки, які слухали музику у навушниках, чоловік, що сварився з кимось по телефону, двоє закоханих, вагітна жінка, шість друзів, парубок з гітарою, дівчина з дуже сумними та заплаканими очима, дві сестри-близнючки, дівчина з тіткою і заробітчанин.

- А заграй нам що-небудь, хлопче, - попрохав заробітчанин. - Далеко їду, рідну країну сьогодні покидаю
- Та що ж заграти Вам, дядьку? - запитав гітарист.
- А давай якусь на українській, - втрутилась літня жінка.
Хлопець окинув оком пасажирів, переконавшись, чи, бува, ніхто не проти, дістав гітару і заграв в декілька акордів. Дівчина-спортсменка почала:
 - Я чекав тебе, і ти мені з'явилась,
Наче щастя, сонце серед хмар!
Ти в думки мої прийшла і залишилась,
Ти єдина і така своя!
Її подруга продовжила:
 - Моє щастя, я тебе шукав так довго,
Бачив в снах, як ми з тобою вдвох.
Знаю це, і не соромлюся нічого,
Ти - моя і свідок цьому Бог.
Далі півавтобусу проспівали одноголосо:
- Щастя моє, дякую, що ти є
Таке своє і неземне!
Щастя моє, дякую, що ти є
Моє, я точно знаю це!

Настрій у пасажирів покращився, але невдовзі пісня закінчилася, і в салоні знову запанувала тиша. Кожен заглибився у свої думки. Дорога була крута і весь час звивалася з боку в бік. Автобус виїхав на міст, аж раптом на дорозі невідомо звідки з'явився автомобіль, який мчав з шаленою швидкістю по зустрічній смузі. Водій почав різко викручувати кермо, аби уникнути зіткнення, але швидкість автомобіля була занадто великою, а міст занадто вузьким, щоб швидко вирівняти автобус на іншій смузі.

 Хвилина… і від сильного удару автобус злетів з мосту просто у крижану воду. А далі все, ніби в тумані. Пасажири та водій зависли у повітрі, а потім удар об товщу води, пронизливі крики та темрява.

І ніхто ніколи не дізнається та не згадає, що перед цим ударом… Літня пані телефонувала синові, але телефон випав з рук і розбився на шматки. Вагітна жінка притиснула руками живота, намагаючись вберегти ще не народжену дитину, і помолилась. Закохані вхопили одне одного за руку і попрощалися. Спортсменки втиснулись в крісла. Чоловік, який сварився до цього моменту по телефону, крикнув у слухавку:"Вибач, я люблю тебе!". Мама вхопила доньку на руки і прошепотіла: "Не бійся!", хоча її саму до кісток пронизував страх. Хлопець поцілував троянди і заплакав. Дівчина з сумними очима згорнулась в клубочок і вперше за довгий час зрозуміла, що хоче жити. Друзі взялися за руки і закрили очі. Сестри міцно обійнялися, заробітчанин притиснув до себе фото дружини, а хлопець з гітарою втратив свідомість. Лише водій у цей час від шоку все ще крутив кермо, намагаючись зробити щось для порятунку людей. 

5:23. На березі швидка, поліція, натовп  журналістів та просто охочих подивитись. Величезний кран дістає автобус, який впав з моста в результаті аварії. Поліція опитує свідків, а три бригади швидких надають допомогу постраждалим пасажирам. Всі 23 пасажири вижили, водій загинув. 
Коли автобус почав падати,  людей охопила паніка, але хлопець в військовій формі не втратив самоконтроль і, доки вода повільно наповнювала салон і всередині закінчувався кисень, він, не піддаючись емоціям, почав рятувати тих, хто був поруч.  Спочатку на поверхню випливло двоє, потім з’явилися голови ще декількох. І так один за одним, бовтаючись у крижаній воді та тремтячи чи то від холоду, чи то від страху, люди все ж діставалися берега. Останнім виринув військовий, він ніс на руках маленьку дівчинку, яка втратила свідомість.

Як це  – розуміти, що всього лише за декілька хвилин ти можеш втратити все, що маєш і ніколи не досягнути того, про що мрієш? Швидка, викрики людей, запаморочення, страх, паніка, безвихідь, безпомічність, крижана вода – слова, якими кожен пізніше опише цю ранкову поїздку.
 …Той день пасажири запам’ятали на все життя. Ще не скоро після аварії всі вони потрапили додому. Лікарі, журналісти, поліція, знову лікарі і лише потім дім. Проте саме цей день став перезавантаженням, оновленням. 

  Півроку потому. Літня пані живе вдома у сина, який ні за що не полишає її саму. Мама з донькою переїхали в село, подалі від метушливого міста. Тренування спортсменок стали більш активними, а їх мрії більш яскравими. Сварливий чоловік нарешті помирився з дружиною. Закохані зробили ремонт і почали жити разом. Вагітна жінка нарешті народила, і дитина стала її найбільшим скарбом. Парубок з гітарою через травму руки не зміг більше грати, проте знайшов себе в поезії. Сумна дівчина нарешті відкинула всі погані ідеї і з захопленням почала працювати на новій роботі, розуміючи, що справді любить життя . Нерозлучні друзі вирішили поїхати на відпочинок, сестри-близнючки вперше за все життя роз’їхались у різні квартири, навчаючись нарешті жити самостійно. Дівчина з тіткою стали частіше спілкуватись. Заробітчанин залишився вдома з дружиною і через два тижні знайшов роботу. А військовий? Вже через два дні, знаходячись у лікарні, він зробив пропозицію тій, якій віз троянди.

Лише одна подія, а змінилось 23 людини, лише один ранок, а змінив усі життя. 
Може, нам теж треба змінити своє, доки не настала наша 5 ранку? 


Олеся Аксьонова

---

Дата публікації: 13.12.2019 | Перегляди. 642 | Коментарі. 0 | Категорія: Творча сторiнка