Нове життя Служити в армії цікаво
:

Служити в армії цікаво


Поділитися в соц.мережах.



Якось вже так наразі ведеться, що бояться хлопці йти в армію, аргументуючи свої емоції небажанням воювати (хоч в ООС строковики і не потрапляють, якщо не підписали контракт), відсутністю необхідної дисципліни та, мабуть, і просто невідомістю, яка в будь-якому випадку чекає людину за межами дому.

Однак, є юнаки, для яких служба в армії стала чи не найяскравішою подією  в житті.

Серед таких житель Лукашівки  Олексій Стожук.Зараз Олексію 23 роки. Чотири місяці тому він, відслуживши необхідний термін, повернувся до рідного села, зберігаючи в душі досить приємні спогади про строкову службу.

«Я залишив в армії половину себе, - розповідає недавній солдат, - бо був потрібен, навчився професії, познайомився з новими людьми, випрацював у собі певні звички».

В цілому, життя не балувало героя цієї розповіді. Хлопчик рано осиротів, і його виховував мамин брат, в родині якого були свої діти. Однак, любов’ю обділений не був, але й надмірної батьківської уваги не отримував. Худенький, сором’язливий хлопчина ніколи не намагався виділитися на фоні однокласників, бо його основним талантом було вміння чесно працювати. Т

о після закінчення 11 класу Лукашівської школи пішов учитися на токаря в Лозівське профтехучилище, потому місяць працював на Лозівському ковальсько-механічному заводі. Замалої заробітної плати для життя в місті не вистачало, то на пропозицію Лукашівського сільського голови стосовно роботи відгукнувся відразу. Трішки попрацював кочегаром в сільському Будинку культури та й пішов на строкову службу у призначений час. 
«Страшно було спочатку, бо все навколо нове та чуже, - згадує Стожук – але зовсім недовго, бо суворий розпорядок дня забирав всі сили. Служити довелося у Київській області в 40-ій бригаді тактичної авіації. Два місяці в «учебці» нас сильно ганяли, але й знання військові ми здобули саме там. Щоденна зарядка у бронежилетах, зі зброєю в руках після фактично ніякої фізичної підготовки спочатку була дуже важким випробуванням, а потім звикли.

А ось душу відводили на полігоні. Я оволодів стрільбою з різних видів зброї, тактичними навичками, як-то: маскування та розмінування. Також дуже мені подобалося вести ціль, адже на службі я оволодів ще й професією планшетиста. 

Служити далі стало набагато легше, але відповідальність збільшилася, бо ми вже були не учнями, а солдатами, щоранку отримуючи чітке завдання на цілий день. Я до цього часу згадую першу бойову тривогу і свою реакцію на неї: спочатку якийсь шок, а потім, і це досить швидко, завчену реакцію не стільки мозку, скільки тіла, яке діяло начебто саме по собі. 

Не можу не згадувати і про свій політ на гелікоптері, коли нас, солдатів, перекидали в інше місце дислокації. Це і хвилююче, і страшно, і настільки вражаюче, що я ніколи не забуду той політ».

 З честю відслуживши відповідний термін у лавах Збройних сил України, Олексій Стожук повернувся в Лукашівку, де його чекають рідні люди. Але немає роботи, а значить і можливості реалізуватися. Спілкуючись із цим юнаком, який із неймовірним блиском в очах згадував військову службу, виникло і запитання стосовно його подальшої долі, яку можна ж пов’язати зі службою в армії, підписавши контракт. Однак, у Олексія інші плани на життя. Він зізнається, що думає поїхати на заробітки в…Норвегію, бо там, як він чув, потрібні токарі. Втім, гроші хлопцю необхідні для того, щоб побудувати будинок у рідному селі та створити сім’ю.

Сьогодні проходять строкову службу багато юнаків із Близнюківського району і слід зазначити - на армію не нарікають. 

Вже шість місяців служить у Маріуполі онук Лукашівського сільського голови Владислав Зеленський. В цій же частині несе строкову службу Сергій Пономаренко із Криштопівської сільської ради. 
Наші молоді земляки, за чиєю спиною зараз спокійне життя України, за час служби стали справжніми чоловіками, набули нових навичок, стали витривалими та психологічно урівноваженими. Вони із розумінням виконують свій громадянський обов’язок перед державою та українським народом. 
Повернувшись додому, кожен з теперішніх строковиків будуватиме свою власну долю, і буде вона пов’язана з армією чи ні, вирішувати їм самим. 





 Ірина ВОРОНКІНА
Дата публікації: 17.02.2020 | Перегляди. 109 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

Коментарів поки що немає!

Ваше ім'я *
Ваш Email *

Сума цифр праворуч: код подтверждения



Останнi новини

08.04.2020 | Перегляди. 3 | Категорiя: В Україні

Користувачі мобільного застосунку Дія зможуть отримувати push-повідомлення, що інформуватимуть їх про ситуацію, спричинену пандемією коронавірусу. Перші повідомлення стосуються умов карантину. Згодом користувачі отримуватимуть у форматі push-повідомлень новини про рішення Уряду, практичні рекомендації, як убезпечити себе від зараження, та інше. Ініціатива запущена з ...
08.04.2020 | Перегляди. 3 | Категорiя: В Україні

Понад 40 тисяч соціальних працівників, незважаючи на посилені карантинні заходи, продовжують працювати у посиленому режимі, та щоденно дбають про те, щоб в умовах карантину громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, сім’ї у складних життєвих обставинах отримували необхідні соціальні послуги.Понад 30 тисяч соціальних робітників обслуговують одиноких громадян ...

ПОВЕРНУТИСЯ НАЗАД



10.03.2020 | Перегляди. 57 | Категорiя: Культура

Останні дні зими були плідними для учасників танцювального клубу  Sky Hall. Адже 26 юних танцівників показували свою майстерність на паркеті Харкова у 30 категоріях. 
Так, Аліса Чупікова виборола 2 місце серед 15 учасників з Харкова, Дніпра, Лубнів, Новомосковська  тощо. На конкурсі були діти із Софіївки ,і Садового, Новоукраїнки і Близнюків, які хвилювалися, але дуже ...

07.03.2020 | Перегляди. 52 | Категорiя: Культура

За доброю традицією із святом 8 Березня приходить весна. І в цьому є певна закономірність. Бо жінка, як і весна, несе у світ особливу і велику місію природи – життя і любов, ніжність і турботу, натхнення і неповторність. Все найсвітліше, що є у нашому житті – весна, радість, щастя, кохання, пов’язане з Жінкою – берегинею роду людського, його душею.Це по-справжньому світле ...