«Мамо, хліба» - ці слова, поки й очі не зімкну, не забуду», - не раз казала зі сльозами на очах Віра. То був голодний 1947 рік.Маленький пайок хліба, який видавали в колгоспі на день, несла дворічному Миколці. Крихти були на вагу золота. А скоринку підвішувала на  мотузочку до стелі над лежанкою: аби знав, що хліб ще є. А ще мама лежала теж пухла. І Вірині ноги вже ледве переступали. Та Бог милостивий. Якось після дощу, йдучи на роботу, натрапила на цілу галявинку грибів зморшків…
Невеличка на зріст, худенька і вся чорна від засмаги, як земля. Тільки очі у Віри були, як чисте спекотне небо,- блакитні. На вулиці Київській у Барвінковому жили і її дід, і прадід. Селяни. У голод 33-го помер Вірин тато Микита Нестеренко. А як у війну фашисти спалили хату, то матір з чотирма дітьми та єдиним вцілілим скарбом – іконою Божої Матері - прихистили сусіди. Вони ж допомогли потім зліпити землянку. 

---

Дата публікації: 27.11.2020 | Перегляди. 178 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

«І взявши порох із землі, Бог створив людину, і вдихнув у її обличчя дихання життя, і стала людина душею живою»  (Буття 2:7),  Як ми бачимо із Біблейської  історії зв`язок  людини із землею  тісний і міцний. «Ось дав Я вам усякі посівні трави, що розсівають насіння, -  які по всій землі, та всяке дерево, що має в собі плід з насінням для посіву, - це вам буде для їжі» (Буття 1:29) « У поті  свого  чола їстимеш свій хліб…» (Буття  3:19)   І з тих пір, як дав Творець  цей наказ людству,  воно добуває свій хліб тяжким трудом.  З роду в рід, з року в рік  сіється зерно трудящими руками у святу землю, яка протягом короткого часу зрощує нам насущний хліб, без якого жодна сім’я не сідає до столу.

---

Дата публікації: 30.10.2020 | Перегляди. 234 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

Меморіальну дошку пам’яті Федорченка Вадима Олександровича урочисто відкрито на фасаді Верхньосамарської школи.Золота осінь, сонячні теплі дні, затишне подвір’я школи і…замість гамору - гнітюча тиша. Напередодні Дня захисника України учні Верхньосамарської школи разом з учителями, батьками Вадима та гостями із району вшановували пам’ять свого земляка, який навік залишиться молодим хлопцем.Народився герой 26 грудня 1994 року в родині хліборобів у селі Павлівка, закінчив Верхньосамарську школу, отримав спеціальність, а 14 жовтня 2013 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Третього серпня 2014 року Федорченко підписав контракт і через деякий час потрапив до міста Дебальцево.

---

Дата публікації: 18.10.2020 | Перегляди. 169 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

Танкіст Олександр Лавренко.…Екіпаж танка, яким командував командир танкової роти танкового батальйону 93-ї окремої механізованої бригади оперативного командування "Південь” капітан Олександр Лавренко, 21 липня 2014 року вів бій за населений пункт Піски в передмісті Донецька. Бронемашина Лавренка діяла у складі танкової роти за підтримки механізованого взводу. П’ять танків Т-64 і два БМП. Мета – захоплення та знищення опорного пункту терористів біля мосту між Пісками і Первомайським. Заволодіння населеним пунктом давало можливість закріпитися на підступах до обласного центру й розірвати кільце оточення навколо підрозділів Збройних сил України на території Донецького аеропорту.

---

Дата публікації: 10.10.2020 | Перегляди. 180 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

То цей рік для них є ювілейним.Династія Хрипченків розростається, поповнюючи ряди педагогів, які продовжують віддавати своє життя навчанню дітей. Сергій Миколайович Хрипченко очолює Верхньосмарську школу. Його дружина Світлана Петрівна  викладає у цій школі українську мову та літературу. Поряд з батьками працює й молодша донька Вікторія Сергіївна - учитель молодших класів. Старша  - Ольга Сергіївна на Дніпропетровщині навчає учнів рідної мови та літератури. А син - кандидат фізико-математичних наук Микола Сергійович Хрипченко, про якого ми писали на строніках «Нового життя»,  вже дев’ять років живе і працює за кордоном. Він доктор філософії.
Підростають і маленьки нащадки Хрипченків – Даша, Ваня та Марта. Вони ще маленькі, то, звісно, 

---

Дата публікації: 05.10.2020 | Перегляди. 128 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю

Вчитель – це майстер слова,  звуку,  думки,  знань.Капустян Катерина Іванівна  віддала педагогічній праці 55 років, з яких 22 очолювала Новонадеждинську школу.- Катерино Іванівно, розкажіть про своє дитинство та юність. Коли Ви зрозуміли, що вчитель – це Ваше покликання?
- Я народилася 20 лютого 1946 року в родині механізаторів Зеленських в селі Преображенівка Берестівської сільської ради. Тато Іван Іванович і мама Ксенія Іванівна працювали на тракторах та комбайнах. Вдома вони були рідко, то ми з сестрами, а нас четверо в сім’ї, намагалися давати собі раду самі. Пам’ятаю, як пригнали до села першу полуторку і нас, місцеву дітвору, посадивши в кузов, катали з вітерцем по Преображенівці. Ми тоді відчували неймовірне щастя. А ще, попоравшись біля 

---

Дата публікації: 05.10.2020 | Перегляди. 128 | Коментарі. 0 | Категорія: Люди нашого краю