Нове життя Хай серце матері ніколи не болить
:

Хай серце матері ніколи не болить


Поділитися в соц.мережах.



Мама, ненька, матуся – найдорожча, найрідніша на землі, бо тільки від цієї людини дитина найбільше очікує любові, ніжності, тепла та турботи. В більшості прикладів так і є, особливо в родинах, де ростуть діти з інвалідністю. 

Про те, як живуть ці діти та їхні сім’ї, знають тільки вони самі. Та й тема, м’яко кажучи, для обговорення нелегка, бо правду кажуть, що здоровому хворого не зрозуміти. А мами, дітки яких вже народилися з фізичними вадами, не тільки розуміють, а й безмежно люблять своїх кровиночок, можливо, навіть більше, ніж здорових дітей.

Травневі дні багаті на визначні дати та свята, серед яких відзначається і День матері та День сім’ї. Традиційно скрізь в ці дійсно чудові свята ми бачимо фото щасливих, усміхнених жінок з дітьми, а поряд з ними чоловіки, які є надійним захистом родини. Однак, іноді трапляється так, що невимовний біль в очах матері поселяється на все життя, бо її очікувана, люба дитина – не така, як інші.

Рибальченко Яна Віталіївна  з Острівщини 12 років тому народила свого первістка Кіріла. Хлопчик з’явився на світ семимісячним, вага немовляти була всього 1800 гр, легені для дихання відкрилися не відразу, то  два тижні він лежав у Харкові під апаратом штучної вентиляції легенів, а потім ще два місяці набирав вагу. Виписали Кіріла з вагою 2300гр. Він нормально розвивався, почав сидіти і робити перші кроки, а ось, коли хлопчику виповнився рік, то почалися страшні процеси: хлопчик перестав ставати на ніжки та сидіти, а коли повзав, то ніжки волочилися… Лікарі винесли вирок – дитячий церебральний параліч. Про почуття мами можна тільки здогадуватися, а тато прямо сказав: «У мене таких дітей бути не може», -  і пішов шукати кращої долі.

Зовсім юна Яна руки не опустила, а почала боротися за здоров’я сина. Її підтримали батьки, а мама взагалі часто й сама лежала в лікарнях з онуком, який проходив курси реабілітації. Родина робила все можливе, щоб Кіріл став на ноги, і в п’ять рочків він почав ходити  на милицях. В сім - пішов  з ходунцями до школи у Харкові, і наразі є повноцінним школярем. Дитина гарно навчається, має багато друзів, захоплюється комп’ютерними іграми, любить читати, та головне – він може ходити. Для того, щоб позитивна динаміка не змінювалася, Кіріл щороку  планово лежить в лікарні, його возять в санаторії.

В минулому році завдяки безкоштовній путівці разом з мамою він був у Скадовську, де мав змогу плавати з дельфінами, і дельфінотерапія зробила свою добру справу: Кіріл перестав боятися води та навчився пірнати. А у березні цього року з хлопчиком тиждень займалися іпотерапією (лікування кіньми) – після цього йому стало легше тримати спинку і він навчився присідати.

У Кіріла є на рік менша від нього сестричка Вікторія, яка обожнює свого старшого брата і у всьому його підтримує.
«Я не працюю, - розповідає Яна Віталіївна, - знаходжуся вдома по догляду за дитиною. Разом з Кіріловою пенсією ми отримуємо від держави щомісяця кошти в сумі 2300 гривень. Звичайно, їх замало, але іноді я підробляю, а матеріальна допомога від моїх батьків дає можливість нам виживати. Хоча, ні, неправильно говорю - ми живемо повноцінним життям, навіть граємо у футбол. Кіріл  - це наше любе сонечко. Він завжди посміхається, чим робить мене найщасливішою мамою у світі, бо маю двох чарівних дітей. Та й сльози цього маленького, але дуже сильного духом мужчини я бачу вкрай рідко, думаю – він просто мене береже».
Осадча Ніна Петрівна  з Садового має 17-тирічного сина Миколку, якому з двох рочків поставили діагноз – дитячий церебральний параліч. Народжувала Ніна свого первістка у Пітері під наглядом досвідчених лікарів. Під час вагітності ніхто навіть не прогнозував, що можуть бути якісь ускладнення чи відхилення дитини в розвитку. Але Миколка народився раніше строку. Ніна разом з чоловіком Юрієм носили хлопчика на масажі, радилися зі спеціалістами, і до певного часу дитина розвивалася начебто нормально. Улюбленою іграшкою Миколки в той час було іграшкове піаніно, з яким малюк не хотів розлучатися ні на мить. А потім стало все гірше і гірше.

Сьогодні Миколка не розмовляє, не вміє ходити, не розуміє оточуючих, хоча мама інтуїтивно знає, чого хоче її дитина. В цій родині мама і тато разом борються за здоров’я Миколки, підтримуючи один одного. Вже зараз, сотні разів консультуючись з лікарями, батьки розуміють, що хвороба їхнього старшого сина - то результат щеплення, яке було зроблено некомпетентними лікарями в той час, коли маса тіла немовляти була занадто малою.

Ніна Осадча, опираючись на рішення чоловіка та рідних людей, незважаючи на страх невідомості і повторення біди, змогла народити ще двох здорових дітей. То через десять років після народження Миколки в родині Осадчих з’вився Яків, якому зараз вісім років, а потім і Тимофій – йому шість.
Тато в цій родині працює, а мама знаходиться вдома по догляду за дитиною. Стосовно соціальної допомоги, то отримують кошти в сумі до 3000 грн., мають інвалідний візок, а в минулому році отримали антипролежневий матрац. Ніна Петрівна розповідає:
«Звичайно, важко жити. Коштів не вистачає. На одні памперси щомісяця витрачаємо понад 2000 грн. А ще Коля любить молочні продукти, банани, та й менших хлопців треба і одягнути, і нагодувати, а все це гроші. Нещодавно нам пропонували путівку в санаторій. Можливо, ми б і поїхали, але необхідно було доплачувати та їхати з чоловіком вдвох, бо Коля не ходить, його треба переносити. У нас коштів не було та й менших дітей не кинеш напризволяще. То виходимо з того, що маємо, намагаючись в домашніх умовах підтримувати здоров’я дитини. Душа болить, коли дивишся на свою кровиночку, а допомогти нічим не можеш, та я вже змирилася. Дякую Богу за те, що маю, за всіх своїх хлопчиків, дякую чоловіку за те, що не кинув нас і у всьому підтримує, бо ніде правди діти, багато жінок, у яких діти інваліди, залишаються сам-на сам зі своєю бідою».
Валентина Володимирівна Біловол з Близнюків виховує доньку Валюшу, якій нещодавно виповнилося 20 років.

Коли Валентина завагітніла, то нічого не віщувало біди. Власне вагітність протікала нормально, і жінка з чоловіком очікували на народження здорової дівчинки. Коли Валюша народилася, то мама відразу запідозрила неладне, бо весь лівий бік личка був у дитини  набряклим, а одне око не відкривалося.

Відразу молода мама забила на сполох, але у відповідь чула, що таке буває з немовлятами. В результаті Валюша так і залишилася з фізичними вадами, бо має рідкісне генетичне захворювання – тубірозний склероз. Ця хвороба вражає мозок, серце, впливає на зір та нирки.
«Якби ж ми раніше знали наш діагноз, - розповідає Валентина Володимирівна, - то, можливо, відразу давши медикаментозну підтримку цим органам, не дали б хворобі так стрімко розвиватися. Втім, живемо з тим, що є – Валюшка має букет різноманітних захворювань, низький імунітет та епілепсію. Тато нас залишив вже дуже давно, відразу після того, як ми вперше повезли Валюшу в Харків на обстеження і йому довелося її носити.
Такий біль тоді огорнув мене, що, думала не зможу його побороти, але пережила, бо батьки мене підтримали. А зараз маю надійне чоловіче плече та й жилетку, в яку можна вилити всі свої сльози. Дякую долі, що на моєму життєвому шляху з’явився Сергій. Не уявляю зараз, як ми могли б вижити на 4000 грн – це моя та доньчина пенсії. Звісно, є незначна соціальна допомога та підтримка з боку місцевої влади, та всі кошти йдуть на ліки».
З віком у Валюші до всього додалася ще й шизофренія, і  для підтвердження діагнозу дівчину треба показувати лікарям у Харкові. Та й опіку на донькою, яка досягла повноліття, дали мамі тільки на два роки, то цьогоріч треба знову везти хвору дівчину до Харкова, щоб протягом всього п’яти хвилин, а то й менше, глянув на неї лікар та побачив, що змін на краще немає.

Так і живуть в цій родині, підкоряючи кожен день спеціальному розпорядку, де головним завданням є підтримування здоров’я єдиної дитини, яка, досягши 20-річного віку, мало що розуміє, майже нічого не вміє, але була, є і залишатиметься назавжди радістю та відрадою мами, її красунею та неймовірним щастям.

Погорєлова Олена Миколаївна разом з чоловіком виховують доньку Катерину. 12 квітня 2005 року в молодої родини Погорєлових народилася чарівна дівчинка. Пологи пройшли за допомогою стимулюючих препаратів.

До двох років дитина розвивалася нормально, гралася іграшками, реагувала на тата і маму, почала розмовляти і ходити. Батькам, які спілкувалися з Катюшою щодня, нічого не видавалося дивним, але коли дівчинка пішла в дитсадок, вихователі почали помічати нестандартну поведінку дитини, до всього вона двічі втратила свідомість. Дівчинка не спілкувалася з однолітками, стала замкненою і дивакуватою.

Батьки забили на сполох і отримали невтішний результат: розумова відсталість. З п’яти років у Каті під час непритомності починалися ще й епілептичні напади, під час яких дитину били судоми, вона синіла, і це могло повторювати по п’ять разів на день. Розпачу батьків не було меж, бо щодня, повертаючи дитину до життя, помирала частина серця її мами. Однак, на той час лікарі Харківської обласної психіатричної лікарні діагноз «Епілепсія» дитині не поставили, і, відповідно, не призначили лікування, а напади повторювалися.

Порятунок знайшли у Близнюківській лікарні, де виписали ліки, на яких Катя живе вже останні десять років, рятуючись від страшних нападів, передбачити які неможливо, бо іноді вони й місяць не повторюються, а іноді – бувають по декілька разів на день.
«Я працюю в дитячому садочку і дуже довго не хотіла вірити, що моя дитина не така, як інші, - згадує Олена Миколаївна. - Я приходила додому і годинами плакала до знемоги від безвиході. Нікого не чула і світу білого не бачила, задерев’яніла вся. Зараз дякую покійній сусідці, яка змусила мене взяти себе в руки і почати жити далі. У декого і гірше буває. Мені дуже допомагають моя мама і чоловік. Через п’ять років після народження Катюші я завагітніла знову, і хотіла позбутися дитини, бо боялася повторення. Але гінеколог мене відмовив, за що я йому вдячна буду до кінця свого життя, адже в нашій родині є ще одне ясне і  дуже активне сонечко – наш Андрійко. Він дуже любить сестричку, з розумінням ставиться до неї. Та що там казати, адже він змалечку бачив ці страшні епілептичні напади і навіть допомагав мені, коли чоловіка поряд не було».
І мама, і тато в цій родині мають роботу, але отримують мінімальну заробітну плату. Додатком до сімейного бюджету є й соціальна допомога в розмірі 1500 тис. грн., однак грошей не вистачає, щоб частіше можна було проліковувати Катю в спеціалізованих медичних закладах. З часом хвороба прогресує, але Катюшу  люблять і намагаються її розуміти всі члени цієї сім’ї, бо для них вона найгарніша та найчарівніша дівчинка у світі.

Всі чотири мами –  гарні, молоді, але у кожної в очах бринить невимовний смуток, який вирізняє їх з-поміж інших. І як би ці берегині не закривали крильми своїх дітей, захищаючи їх перед всім білим світом, на превеликий жаль, суспільство мало розуміє родини, де виховуються діти-інваліди, хоча саме їм соціальна підтримка необхідна в рази більша!

ДОВІДКОВО: За стистичними даними, за останні роки кількість дітей-інвалідів в Україні зросла майже на чверть. І на сьогодні понад 170 тисяч дітлахів потребують особливої уваги. 
У Близнюківському районі налічується дітей інвалідів до 18 років – 71 особа.

       



Ірина ВОРОНКІНА
Дата публікації: 18.05.2020 | Перегляди. 125 | Коментарі. 0 | Категорія: Нашi бесiди

Коментарів поки що немає!

Ваше ім'я *
Ваш Email *

Сума цифр праворуч: код подтверждения



Останнi новини

28.05.2020 | Перегляди. 5 | Категорiя: Новини Харківщини

Особливості проведення тестування в умовах карантину голова ХОДА Олексій Кучер обговорив з директором Харківського регіонального центру оцінювання якості освіти Олександром Сидоренком.
Робоча зустріч відбулась 26 травня.Як було зазначено, порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання – 2020 у порівнянні з попередніми роками залишається незмінним. ...

28.05.2020 | Перегляди. 5 | Категорiя: В Україні

Підтримка українського виробника є пріоритетним завдання у програмі стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19. Про це прем'єр-міністр України Денис Шмигаль сказав на засіданні уряду у середу.«Перша частина програми називається захист українських товарів, робіт, послуг від їх імпортних альтернатив. Здоровий економічний націоналізм це є стратегія ...

ПОВЕРНУТИСЯ НАЗАД



13.05.2020 | Перегляди. 32 | Категорiя: Культура

Під час проведення Дня пам'яті та примирення і 75 річниці Великої перемоги над нацизмом працівники відділу культури і районного Будинку культури провели величезну роботу. Окрім відеороликів, де були зняті вітання зі святом, саме 9 травня на привокзальній площі селища Близнюки відбувся аудіоконцерт " Пам'ятаємо - Перемагаємо".



04.05.2020 | Перегляди. 118 | Категорiя: Культура

Вже десять років на «Новому каналі» приваблює увагу телеглядачів українське розважальне шоу «Хто проти блондинок?», де 50 красунь змагаються за право вийти у фінал, змагаючись з головним гравцем (переважно - це чоловіки, знані в українському шоу-бізнесі). Серед цих красунь у одній із передач була і наша землячка Ірина Олексіївна Каменева.Дівчина  народилася у селі ...